У 33-му випуску відеопроєкту «Блаженніший Святослав: #доступно_про_важливе» Глава УГКЦ розпочав серію роздумів над «Символом віри». Зокрема, пояснив значення і походження нікейсько-царгородського «Символу віру», який ми урочисто співаємо під час Божественної Літургії і називаємо молитвою «Вірую». Нижче пропонуємо текстову версію катехизи.
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри, у попередніх роздумах ми зосередилися на двох найважливіших істинах християнської віри, які позначають нас як християн. Це віра в одного Бога в трьох особах і віра в низходження, воплочення Ісуса Христа і те, що Син Божий, друга особа Пресвятої Трійці, став людиною.
Сьогодні я б хотів роздумати над «Символом віри», який у собі об’єднує, розкриває і доносить до нас ті дві істини – таїнство Трійці й таїнство воплочення Сина Божого.
Значення слова «символ»
Поняття «символ» є грецького походження і означає «об’єднувати», «складати разом». Це слово вживалося в ранні століття християнства для того, щоб можна було зрозуміти, ким є особа, з якою я спілкуюся. Коли хтось хотів відрекомендуватися як той, що належить до тієї самої християнської спільноти, до тієї самої Церкви, мусів представити свій символ віри.
Слово «символ» буквально означає «відновлення цілісності зламаної печаті». Коли ламається печать, хтось отримує одну частину, а інший – другу частину, і для того, щоб можна було відрекомендуватися, а відтак визнати себе членом тієї самої дійсності, намагалися з’єднати дві частини єдиної печаті. Якщо їх можна було скласти, це був знак ідентифікації особи, яка вірить у те саме, що і я.
Подібно чинили, коли розбивали на дві частини монету. Відтак людина, щоб ідентифікувати себе, прикладала свою частину монети до іншої частини. Якщо виходила цілісна монета, то це означало, що особа належить з тобою до однієї Церкви та віри в того самого Бога.
Цікаво, що подібний спосіб ідентифікації використовували наші священники і єпископи в підпільній Церкві, коли потрібно було прийняти людину, яку вони особисто не знали. Прикладаючи свою частину символу, вона представлялася особою, що належить до тієї самої спільноти, у якій живеш і дієш ти.
Символом віри людину вводили в таїнство християнської віри
«Символ віри» у його сучасному розумінні був певним способом введення людини в таїнства християнської віри, готуючи її до Хрещення. Він завжди був хрещальним символом, що коротко підсумовував усі найголовніші істини, найважливіші правди, у які вірить справжній християнин. Перед Тайною Хрещення в ранніх століттях християнства здійснювали обряд передавання «Символу віри», тобто короткого викладу головної суті християнської віри. Цей обряд називався моментом Передання, або Традиції. Поняття церковної Традиції походить з обряду передачі «Символу віри» тому, хто готується прийняти Тайну Хрещення. Усі ранні Церкви мали такі короткі виклади, які підсумовували, у що вірить Христова Церква. Кожна рання Церква мала свій спосіб, як підсумувати цю віру і передати тому, хто хреститься.
Святий Кирило Єрусалимський, великий учитель і проповідник передхрещальних катехиз Єрусалимської Церкви IV століття, говорить, що «Символ віри» подібний до зерна гірчиці, яке має в собі, будучи навіть маленьким, зародок повноти християнської віри – коротко передає, пояснює новоохрещеному найважливіші істини, у які вірить Христова Церква.
Нікейсько-царгородський «Символ віри»або молитва «Вірую»
Ми використовуємо сьогодні в наших богослужіннях і передаємо тим, хто приймає Тайну Хрещення, нікейсько-царгородський «Символ віри». Розвиваючись, Христова Церква повинна була щоразу глибше пояснювати, у що вона вірить, часом навіть спростовуючи різні помилки, відповідаючи на різні закиди чи й поборюючи різні єресі. Нікейсько-царгородський «Символ віри» був сформований на двох Вселенських Соборах, коли всі ранні помісні Церкви, зібравшись разом, зіставили свої хрещальні «Символи віри» і розробили один-єдиний, який би міг ідентифікувати в нових обставинах члена Христової Вселенської Церкви.
Отже, можна сказати, що хто сьогодні ісповідує той «Символ віри», який ми отримали від ранньої Церкви через Вселенські Собори, зокрема Нікейський і Царгородський IV століття, вірить точно так само, як апостоли, як Пречиста Діва Марія і як ранні християни. У тому «Символі віри» ми можемо сьогодні перейняти повноту апостольської традиції і показати, що наша віра збігається, з’єднується з вірою християнської Церкви так, як дві частини однієї печаті чи монети, як повнота вселенської віри Христової Церкви.
Нікейсько-царгородський «Символ віри» передає нам ті головні елементи – Трійці і воплочення Божого Сина, про які ми говорили від самого початку. «Символ віри» має 12 членів, тобто 12 частин, у яких ми визнаємо шість головних елементів Христової віри. Ми ісповідуємо віру в Трійцю – Отця, і Сина, і Святого Духа. Ми ісповідуємо віру в єдину святу соборну і апостольську Церкву. Ми ісповідуємо нашу віру в одне Хрещення на відпущення гріхів. І ми ісповідуємо віру в очікування другого і славного приходу Ісуса Христа, воскресіння мертвих і життя майбутнього віку.
Наш «Символ віри» підсумовує те, що Христова Церква перейняла від апостолів і передала незмінним і уточненим до наших днів, щоб ми мали правдиве розуміння і могли пізнати того Бога, якого об’явив нам Ісус Христос силою і діянням Святого Духа, – нашого єдиного Бога у трьох особах. Через «Символ віри» ми не просто переймаємо цю віру, а й намагаємося її пізнати і в ній зростати. Ми урочисто співаємо цей «Символ віри» як молитву «Вірую» під час Божественної Літургії. У наступних наших роздумах ми намагатимемося глибше пізнати 12 членів «Символ віри» і краще збагнути Боже об’явлення та істини нашої віри, які нам у ньому передані.
До наступної зустрічі!
Слава Ісусу Христу!
† Святослав
